Коли я завагітніла у 18, мама заставила мене зробити аборт. Я тоді зовсім нічого не знала що таке аборт, вагітність та і взагалі що таке життя. Батьки ніколи зі мною не говорили на ці теми, а шкода…
Я завжди кажу, що моє життя ділиться на «до» і «після» аборту. Після аборту я вже не жила, бо щось зі мною трапилося, я перестала сміятися… Жахлива депресія, наслідки якої я відчуваю і досі. Хотіла навіть покінчити життя самогубством, але тільки віра в Бога дала мені надію на прощення.
Згодом я дізналась більше про аборти, тепер нікому не дозволю маніпулювати мною. Щодня до кінця життя буду спокутувати свій гріх і гріх родичів. А своїх дітей буду навчати, що життя це прекрасна річ, руйнувати його не потрібно.
Юлія К., м. Київ
Я зробила аборт в 20, наречений наполягав, я так не хотіла – я навіть ім’я нашій дитині вибрала, тому йшла вбивати дитину з іменем, ніколи себе за це не пробачу…
Через 9 місяців знову завагітніла (вже після шлюбу). Чоловік знову не хотів, але тут я вже була стійкішою. Радились зі своїми – мама вмовляла не народжувати – час, мол, не підходить – 3–й курс медінституту, а батько (він у мене лікар), сказав фразу, яку я запам’ятала назавжди: «Якщо зважилась, то народжуй, а час для цього підшукувати – ніколи не знайдеш. Не бійся труднощів – вони дочасні і переборні, бійся зрадити себе і дитину, тобі з нею все життя потім жити».
Я вирішила і народила донечку–красуню – дорожче за неї в мене нікого немає.
Євгенія П., м. Одеса
Два роки тому я народила дитину. Хотіла зробити аборт, коли дізналась про зовсім незаплановану вагітність, бо мені було лише 17 – ні роботи, ні житла, уже з своїм хлопцем хотіла розлучатись, а тут вагітність. Три місяці хотіла зробити аборт, а він мене не пускав.
Нині ми не живемо разом, розлучились коли доньці був рік… сиджу в мами на шиї, але вірю, що це не на довго. Я сподіваюсь, що матиму роботу, що доня підросте і я знайду чоловіка, який щиро любитиме мене і дитину. А якби я тоді вбила своє дитя, то думками завжди поверталася б у той день.
Від одного слова «аборт» мені стає зле, а ще коли дивлюсь на свою донечку і думаю про те, що її могли з моєї волі порізати ножами та щипцями або отруїти медикаментами щоб її не було у мене, то дякую Богу, що мене тоді відмовили. Я дуже багато бачила на цю тему фото і відео, тому навіть на підсвідомому рівні не уявляю, чому люди погоджуються на це зло.
Олеся П. м. Львів
В 45 років я вийшла заміж удруге. Син від першого шлюбу виріс, став самостійним, я посвятила себе чоловіку. А через декілька місяців після весілля дізналась, що вагітна. Другу дитину народжувати не планувала, тому пішла робити аборт, але лікар переконував залишити дитину.
Коли радилась із чоловіком, – радість у його голосі розставила всі крапки над «і», – від аборту ми відмовились остаточно. Нині щасливі, бо виховуємо красуню Машу і без неї не уявляємо свого життя. Якби не порада мудрого лікаря тоді, дочки у нас не було б.
Оксана Ш., м. Черкаси
